24 лютого 2022 року Росія відкрито, а не гібридно, порушила кордони української держави.
З того моменту вже четвертий рік триває повзуча окупація країни, яку з усіх сил намагаються стримати сили оборони. І єдине, чого до минулого вівторка, 22 липня, бракувало ворогу – це політичного вторгнення в саме серце української столиці. Бо розворот від Європи до авторитаризму – саме той інструмент, за допомогою якого Росія десятиліттями утримує під контролем своїх сателітів.
До 22 липня в історії України вже були різні політичні рішення, на кшталт Харківських угод або законів “16 січня”, які закладали “вибухівку” у майбутнє нашої держави, зрежисоване Кремлем.
Реклама:
Але як так сталось, що у розпал повномасштабного вторгнення Росії в Україну картками депутатів українського парламенту та руками української влади було ухвалене рішення, яке поставило під сумнів не лише європейську інтеграцію, а й саме існування країни?
Рішення, яке викликало не просто політичну турбулентність, а відкрите занепокоєння міжнародних партнерів, які вже говорять про можливе припинення фінансувансування України, і призвело до внутрішнього спротиву.
Хто стояв за спробою бліцкригу зі знищення антикорупційних інституцій?
Як переконували підтримати фатальне голосування народних депутатів?
І чи усвідомлювали в залі, що ухвалюють рішення про вектор руху всієї країни?
“Українська правда”, поспілкувавшись з десятками співрозмовників з команди Зеленського, представниками правоохоронних органів, а також народними депутатами, відтворює, як ухвалювалося одне з найнебезпечніших рішень української влади за останнє десятиліття.
Підготовка до часу Ч. Створення ТСК та призначення генерального прокурора
Плани зі знищення незалежної антикорупційної інфраструктури “визрівали” не поспіхом.
Невдоволення “самостійністю” антикорупціонерів всередині команди Зеленського зростало вже не перший місяць пропорційно до збільшення кількості підозр діючим чиновникам.
За останні два роки під прицілом НАБУ опинилися представники владної верхівки – чинний голова Антимонопольного комітету Павло Кириленко, міністр аграрної політики Віталій Коваль і, звісно, кілька десятків народних депутатів провладної фракції.
Скандал довкола віце-прем’єра, міністра національної єдності Олексія Чернишова також був лише питанням часу. У середині червня поточного року в цій справі були вручені перші підозри, а діючий віцепремʼєр поїхав у відрядження, з якого його довелося повертати співробітникам ГУР.
Саме на тлі цих подій 19 червня Верховна Рада створила Тимчасову слідчу комісію “з розслідування можливих фактів корупції в правоохоронних і судових органах”.
Формальною метою ТСК стало вивчення діяльності прокуратури, поліції, СБУ, НАБУ, ДБР та судів усіх рівнів.
Комісію очолив Сергій Власенко від “Батьківщини”, його заступником став Максим Бужанський зі “Слуги народу”, а до її складу входить і Максим Павлюк. Це – племінник відомого бізнесмена і колишнього фаворита Зеленського Іллі Павлюка, того самого, що колись мав у “Слузі” цілу групу депутатів, а тепер радий прислужитись президенту хоч у малому.
Двоє останніх пізніше відіграватимуть ключову роль у просуванні й легітимізації скандального законопроєкту, спрямованого на підрив незалежності антикорупційної інфраструктури.
З урахуванням політичного контексту, створення цієї ТСК виглядало не як спроба системного очищення, а як легальний інструмент тиску та підготовки політичного ґрунту для наступного удару по НАБУ і САП – законодавчого.
В коментарі УП Власенко так пояснив своє рішення створити ТСК: “Ідея створити таку ТСК в мене зʼявилася доволі давно. Моя позиція – це нульова толерантність до корупції в будь-яких правоохоронних органах. Я вважаю, що, на жаль, всі реформи правоохоронної системи призвели лише до збільшення корупції, а не до її зменшення”, – запевнив він.
Тож першочерговий план з демонтажу незалежної антикорупційної інфраструктури в Україні мав чітку послідовність дій.
Через публічні обговорення, запити, витоки інформації та виступи членів комісії мала бути підірвана остаточна довіра до антикорупційних органів. Частково цей план почали реалізовувати через хвилю дискредитаційних постів в популярних телеграм-каналах.
Наступним кроком було внесення законодавчих змін під виглядом “оптимізації”, “реформи” або посилення парламентського контролю. За красивими гаслами ховались спроби змінити баланс повноважень, щоб забрати у незалежних інституцій ключові важелі впливу – перш за все процесуальну автономію.
У цьому контексті раптове призначення 35-річного Руслана Кравченка на посаду Генерального прокурора вже не виглядало випадковістю.
Руслан Кравченко
Формально це мало бути сприйнято суспільством як оновлення: молодий юрист, публічне обличчя справ про розслідування воєнних злочинів.
Як з’ясувалося пізніше, його призначення напряму збіглося в часі з моментом “неповернення” міністра Олексія Чернишова – ключової фігури, яку НАБУ та САП у кінці травня вже обшукували у справі про масштабну корупцію, а в Офісі президента здогадувалися про майбутнє вручення підозри.
“Коли реалізували Чернишова – я відчував, що вони не пробачать і щось таке готують”, – згадує один із важковаговиків антикорупційної вертикалі.
Саме в ті дні, коли Чернишов уже перебував за кордоном і не збирався повертатися, відбулася фінальна зустріч Кравченка у ОП з керівництвом держави.
Першим проєктом, який обговорювався з Кравченком, було… знищення незалежності антикорупційної системи. “Подумати, як”, – у такій м’якій, але цілком зрозумілій формі озвучували завдання наймолодшому генпрокурору в історії України.
Ключовим продюсером цього “проєкту”, як і всіх інших чутливих рішень, виступив глава Офісу президента Андрій Єрмак.
За інформацією кількох співрозмовників УП у правоохоронних органах, на тій зустрічі Кравченко запевнив керівництво держави: він “потягне” цю задачу.
Попередник Кравченка – виконуючий обов’язки генпрокурора Олексій Хоменко “хоча б намагався аргументувати у відповідь” на ті чі інші “хотєлки” офісу і мав “добросусідські” стосунки з антикорупційними органами. Можливо, саме тому майже нічим не запам’ятався за вісім місяців на чолі офісу генерального прокурора. У той час як Офісу президента раптово знадобилась людина, яка буде виконувати накази, а не сумніватись у доцільності виконання.
Серед аргументів критичного невдовлення першої особи держави діями антикорупціонерів по Чернишову неодноразово лунало слово “родина”.
За свідченнями джерел УП знайомими з матеріалами клопотань у суді, на телефоні Чернишова, який вилучили під час обшуків, були родинні фото віце-прем’єр-міністра з першими особами держави. Зокрема, фото з президентом і дітьми датовані 22-им роком.
Цими фото правоохоронці обгрунтовували ризики щодо зв’язків Чернишова і можливих впливів на перебіг офіційного розслідування. Зокрема, можливостей для втечі фігуранта з країни.
У день голосування за призначення Кравченка генеральним прокурором в правоохоронних колах активно циркулювала інформація: одним із перших його завдань стане “порятунок” Олексія Чернишова через передачу справи з НАБУ до контрольованого Офісом президента органу. Подібна історія вже колись траплялася зі справою заступника голови ОП і неформального координатора силовиків Олега Татарова.
Кравченко тоді публічно і впевнено заперечив таку можливість. Але, як зауважують у самих антикорупційних органах: “Навіщо забирати справу з НАБУ і САП, якщо можна забрати НАБУ і САП під свій контроль і залишити справу там, де вона є?”.
Відчуття, що голосування в Раді за генерального прокурора, якого не призначали більше 8 місяців, було не просто даниною формальності, а частиною чітко спланованого сценарію, особливо посилилось після візиту до прокурорів САП народного депутата від групи “Довіра” Роберта Горвата.
“Ми реалізували його (відкрили кримінальне провадження —УП) ще рік тому – на справі про крадіжку 300 гектарів землі на Закарпатті. Він сам попросив угоду зі слідством. Погодився на всі умови, включно з тим, що безпосередні виконавці схеми мають сісти. І от, коли угода була вже на фінальній стадії, він з’явився у прокурора – одразу після призначення Кравченка – і сказав, що підписувати угоду не буде. Бо “Клименка (керівник САП – УП) скоро зіб’ють“”, – розповідає співрозмовник в антикорупційній структурі.
Минув місяць, і 22 липня Горват проголосував за скандальний законопроєкт №12414, який підпорядковує НАБУ і САП Генеральному прокурору Руслану Кравченку. Разом із ним “за” натиснуть ще 9 його колег із “Довіри”.
Горват також підтримав призначення самого Кравченка. А той, в разі усунення автономії Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, міг уже напряму гарантувати лояльним депутатам – зокрема тим, у кого були справи в НАБУ – вигідні умови для укладення угод зі слідством.
“Це був один із козирів, яким “купували” групу “Довіра””, – переконаний співрозмовник в антикорупційному середовищі.
Відтак, справа Горвата – ще одне свідчення того, що генеральний прокурор міг сказати неправду. Адже, відповідаючи на запитання журналістів через два дні після ухвалення законопроєкту №12414, Руслан Кравченко запевнив: про свої нові, майже необмежені повноваження, він дізнався постфактум – із телеграм-каналу депутата Ярослава Железняка.
Показово, що “за” законопроєкт проголосував ще один фігурант гучного розслідування НАБУ і САП – народний депутат від групи “За майбутнє” Сергій Лабазюк.
У листопаді 2023 року НАБУ повідомило, що нардеп, який за сумісництвом є власником великого будівельного й аграрного бізнесу, підозрюється у спробі підкупу топпосадовців у сфері відновлення. Реалізувати спецоперацію вдалося завдяки співпраці з тодішнім профільним міністром Олександром Кубраковим.
“Об’єдналися (під час голосування) навіть ті, хто історично не був схильний до об’єднання”, – констатує джерело УП у правоохоронних органах.
“Бо за нами ж теж прийдуть”, – озвучує мотивацію депутатів, які поки що не є фігурантами кримінальних проваджень НАБУ і САП один із правоохоронців.
Свій мотив підтримати знищення “антикору” могла мати і фракція Юлії Тимошенко в парламенті. Тимошенко з колегами по “Батьківщині” дали 15 голосів, більш того – лідерка особисто вийшла на трибуну адвокатувати такий деструктивний крок під оплески інших поціновувачів “беззаконня”.
Виступ Юлії Тимошенко 22 липня 2025 року у Верховній Раді
скриншот з відео
Її виступ загадковим чином збігся із меседжами про зовнішнє управління, які ще у 2022-ому році на початку повномасштабного вторгнення озвучив російський правитель Володимир Путін.
За свідченнями співрозмовників УП у політичних колах, із Тимошенко стосовно планів на голосування комунікував особисто Андрій Єрмак. А мотив “Батьківщини” міг полягати зокрема у тому, що НАБУ і САП у листопаді 2023 року “запідозрили” полтавського бізнесмена Сергія Бєлашова у справі щодо махінацій із закупівлями газу для потреб Укрзалізниціі.
Слідство вважає, що він має стосунок до схеми, яка завдала 206 млн грн збитків. Бєлашов не лише очолює фракцію “Батьківщини” у Полтавській облраді та є власником банку “Український капітал”, а й вважається одним із основних спонсорів партії.
Про серйозність фігуранта може свідчити і той факт, що Юлія Тимошенко особисто приїхала на засідання суду по обранню запобіжного заходу Бєлашову у компанії інших депутатів, щоб взяти бізнесмена на поруки.
Адвокати Бєлашова пропонували прокурору, щоб Клименко (керівник САП – УП) зустрівся з Тимошенко, але САП відмовились, розповідає співрозмовник УП.
Отже, першочерговий план влади передбачав, що тимчасова слідча комісія створить “правові” підстави для обмеження незалежності НАБУ і САП, а далі контроль перейде до лояльного Генпрокурора. Але щось пішло не за планом.
У найкритичніший момент, коли вся ця конструкція тільки починала запускатися, коли ще можна було зберегти вигляд нібито “легального процесу”, відбулися події, які повністю змістили фокус. І спричинили різку нервову реакцію в самому центрі влади.
Спершу – вручення підозри віцепрем’єру, міністру національної єдності Олексію Чернишову, за поверненням якого з відрядження стежила вся країна.
Потім – обшуки в будинку заступника голови Офісу президента Ростислава Шурми в Німеччині. Не в Україні, не в умовному офісі чи на робочому комп’ютері, а в приватному будинку за кордоном.
І, нарешті, з’явилася інформація про те, що ще один фігурант готується до отримання підозри. Мова про Тімура Міндіча, близького друга Зеленського.
Ці три епізоди разом стали для президента кульмінацією накопиченої напруги.
“Зеленський був розлючений, – згадує один з членів його найближчого оточення. – Він буквально кричав: “Навіщо мені всі ви тут потрібні, якщо не можете вирішити одну справу – справу Чернишова?”.
Після цього, кажуть співрозмовники, в Офісі президента було ухвалено стратегічне рішення – не чекати завершення процесу через ТСК. А просто пришвидшити все і перейти до прямого наступу.
Силовий наступ та фатальне голосування
Ранок вівторка, 22 липня. Близько 08:40 у Верховній Раді починається несподіване засідання Комітету з питань правоохоронної діяльності.
Засідання не було анонсовано, про нього не знали ані журналісти, ані частина самих членів комітету. Голова Сергій Іонушас перебував у відрядженні. Його перший заступник Андрій Осадчук з “Голосу” на комітет не прийшов. Тож провести скандальний законопроект доручили Максиму Павлюку із фракції “Слуга народу”.
Саме він відкриває засідання комітету і пропонує розглянути законопроєкт №12414.
Частина депутатів фізично не встигає долучитися до обговорення в зумі. Зокрема, про засідання не була повідомлена членкиня комітету Олександра Устінова. Тим часом, у комітеті розглядають не ту версію законопроєкту, яка проходила перше читання, – гуманітарну, що стосувалася розшуку зниклих безвісти під час війни, а зовсім інший текст.
У фінальній редакції, яку фактично формують просто під час засідання, з’являються положення, що істотно змінюють функціональну логіку антикорупційної системи: НАБУ і САП мають перейти під контроль Генерального прокурора.
Автором правок є народний депутат Максим Бужанський.
Він, до речі, за даними джерел УП в “Слузі народу”, останнім часом зібрав на рештках колись потужної “групи Коломойського” у “СН” невелику команду з 7-8 депутатів, чиїми голосами розпоряджається у внутрішньопарламентських торгах. Йдеться в основному про дніпровських списочників і мажоритарників “слуги”.
Вже за кілька годин законопроєкт було винесено в сесійну залу. Про те, що розгляд правок проводили без голови комітету, “слугам” ніхто не повідомив.
Більше того, дуже багато депутатів в розмовах з УП скаржаться на те, що Офіс і керівництво фракції використали їх “в темну”.
Депутатів збирали під тим приводом, що Рада має голосувати “надважливе” звернення до Конгресу США щодо визнання Росії країною-терористом.
Багатьом депутатам скасували закордонні відрядження і поїздки по регіонах, бо всі мали приїхати.
Коли ж депутати з’їхались, то їм повідомили, в тому числі глава фракції Давид Арахамія і його зам Андрій Мотовиловець, який зазвичай координує збір голосів, що “голосування по США важливе, але головне буде після цього”.
“А що там? Люди реально поняття не мали, що будуть голосувати. Сказали, що це “маркерне” голосування, принципове для президента, фактично – водорозділ, ти за чи проти президента. А де текст? Нащо вам текст, голосуйте, це важливо. Ця розмова відбувалася прямо в залі за 20 хвилин до голосування“, – зізнається один зі “слуг”.
“Спершу багато хто не розумів, за що голосують. Але потім, як зрозуміли, то це не відлякало їх – навпаки. Всі ніби тільки цього і чекали. Більшість точно розуміла, про що йдеться. Хоч були і люди типу Беленюка, які реально не розібрались і потім лютували, що їх так підставили. Але загалом, коли виступала Тимошенко зі своїм “внєшнім управлєнієм”, то в залі розгорнувся прям цілий шабаш. До Бужанського треба було викликати священика – в такому екстатичному стані він був”, – розповідає не під запис інший “слуга”, який не голосував за скандальний закон.
Після незначної дискусії “Голос” та “Європейська солідарність” роблять спробу блокувати трибуну, вимагають зняти документ з розгляду та усунути спікера Руслана Стефанчука від ведення засідання. Проти виступають і окремі представники “Слуги народу”. Однак о 13:12 закон ухвалюється 263 голосами. Кнопки “за” натискає майже вся “мономеншість” і її сателіти із олігархічних груп. Несподіваних три голоси дає “Європейська солідарність”. Сам Петро Порошенко, чию справу про “трубу Медведчука”, за даними УП, знову повернули розслідувати якраз в НАБУ, утримався від голосування.
Спікер парламенту майже одразу підписує документ і надсилає його на підпис президенту.
Під ОП збирається мітинг з вимогою ветувати закон, очільники НАБУ і САП Семен Кривонос та Олександр Клименко публічно закликають Володимира Зеленського скористатися правом вето.
Але президент таки його підписує. Хоч міг би цього не робити.
Усе це відбувається наступного дня після гучних обшуків СБУ та ДБР у детективів НАБУ.
Для багатьох у СБУ така прямолінійна і стрімка спроба знищити НАБУ після проведених обшуків, стала шоком. Як і те, що співробітники ДБР того ж дня вирішили згадати про всі старі ДТП “набушників”, починаючи з 2021-ого року.
Принаймні так запевнили УП співрозмовники в силовому відомстві.
За словами декількох поінформованих джерел серед правоохоронців, Генпрокурор особисто дзвонив відповідальним особам Державного бюро розслідувань і квапив із діями. Станом на зараз це спричинило низку непорозумінь у силовому блоці. Адже Кравченко “людина нова і не дуже досвідчена, і поки що не розуміє, що посада – це не на все життя”,– каже один із впливових представників правоохоронної системи.
Окремої уваги у всій цій історії заслуговує постать Олега Татарова, адже призначення Кравченка не погоджувалося з головним куратором правоохоронної системи. І це перший за багато років випадок, коли думка Татарова не стала в нагоді ані першій, ані другій особам у державі.
“Кравченко подобається президенту, а Єрмак давно виношував плани по доукомплектуванню політичного небосхилу виконавцями, відданими безпосередньо президенту, а більше навіть йому, а не його заступникам”, – ділиться з УП один з представників команди Зеленського.
Кілька співрозмовників УП у силовому блоці пов’язують кризу, у якій раптово опинилась політична верхівка країни, із втратою Андрія Портнова, якого було вбито в Іспанії два місяці тому.
Одразу після вбивства у політичних колах заговорили про те, що вертикаль Зеленського втратила мозковий центр, а Татаров – не лише близького друга, а й велику частину впливу на ситуацію в країні.
“Олег більше ніколи не буде таким впливовим як раніше”, – наголошував тоді один з посадовців силової вертикалі Зеленського-Єрмака. Втім, хоч і Татаров не був автором схеми зі знищення НАБУ та САП, але підключився на останньому етапі реалізації операції, коли знадобилися голоси народних депутатів.
Частина співрозмовників у незалежних і залежних від ОП правоохоронних органах переконують, що на зміну Портнову у політичному житті країни одночасно із Кравченком з’явилися інші талановиті юристи на чолі з колишнім заступником військового прокурора Дмитром Борзих.
Дмитро Борзих
Дмитро Борзих і Руслан Кравченко добре знайомі ще з часів спільної служби у військовій прокуратурі. Обидва працювали під керівництвом головного військового прокурора Анатолія Матіоса і належали до так званої “гвардії Матіоса” – групи прокурорів, які відігравали важливу роль у процесах 2014–2019 років.
Борзих був одним із найвпливовіших заступників Матіоса, мав репутацію жорсткого і лояльного виконавця.
Після звільнення з прокуратури він перейшов у приватну практику, заснував адвокатське об’єднання, яке спеціалізувалося на резонансних справах, зокрема пов’язаних із правоохоронцями, чиновниками і судовою системою. За словами співрозмовників УП, Руслан Кравченко після призначення Генпрокурором розглядав Борзих як кандидата на одну з керівних посад у своїй команді.
Однак реалізації цього плану завадила підозра, оголошена НАБУ і САП у квітні 2025 року в межах справи про незаконний доступ до закритої частини судового реєстру. За версією слідства, Борзих і його колеги за допомогою спеціального скрипта системно отримували інформацію про грифовані рішення судів, зокрема обшуки, ще до того, як вони ставали доступними для сторін.
Попри це, за даними джерел, Борзих залишився неформальним радником Генерального прокурора. Він не має жодного офіційного статусу, однак продовжує комунікацію з частиною прокурорського середовища, бере участь у неофіційних обговореннях. Саме Борзих називають можливим консультантом у роботі над законопроектом 12414.
“Дуже гарно виписаний закон. Це могла писати тільки людина, яка дуже глибоко з системи”,– каже впливове джерело “Української правди” у цій самій системі. І додає: “От тільки з інстинктом самозбереження вийшла нестиковка”.
Руслан Кравченко у відповіді на запит УП повідомив наступне: “Так, я знайомий із Дмитром Борзих – він обіймав посаду заступника Головного військового прокурора в той період, коли я також проходив службу органах прокуратури. Дмитро Борзих ніколи не розглядався на посаду заступника генерального прокурора, незалежно від його особистих обставин. Щодо спілкування – відносини не підтримую, як і з Анатолієм Матіосом”. Хоча питань про звʼязки з колишнім очільником військової прокуратури в запиті не було.
Про те, що Кравченко не проти поборотись із Татаровим за вплив на силовий блок, може свідчити ще один майже непомітний факт.
Закон 12414 рятує від НАБУ і САП всіх топів (зокрема Єрмака), окрім голови СБУ та його заступників, які формально перебувають у сфері впливу офісного куратора.
Те, що СБУ використали у якості “торпеди” до спецоперації, в результаті якої Служба залишилась сам на сам із НАБУ і САП, може свідчити і про інші особливості у ставленні президента і його заступника до спецслужби.
У четвер, 23 липня, директор НАБУ на запрошення керівника Василя Малюка відвідав СБУ. На цій зустрічі сторони домовились про взаєморозуміння. Хоча антикорупціонери зазначають, що служба непублічно продовжує працювати не лише по НАБУ, а й по САП.
Також у набушників та сапівців вже є детальний аналіз щодо всіх співробітників, до яких минулого понеділка СБУ та ДБР застосовували слідчі дії. І майже всі ці люди безпосередньо пов’язані з розслідуваннями, у яких фігурують топпосадовці з найближчого оточення Зеленського.
Зокрема, як переконують антикорупціонери, Руслан Магамедрасулов, який наразі підозрюється у державній зраді, був одним із ключових співробітників, які займались документуванням друга президента Тимура Міндіча у тій самій квартирі, в якій бував і сам президент.
Через це і колектив НАБУ, і прокурори САП наразі суттєво деморалізовані і чекають на вирішення ситуації не лише з майбутнім обох структур, а й з колегами.
“Або СБУ доведе обґрунтованість підозр, або ж нас б’ють за те, що ми по закону маємо робити – викривати топ-корупцію”,– нарікає один із впливових співробітників антикорсистеми.
Інший представник сторони “потерпілих” додає: “Ще два роки тому ми пріоритезували ресурси на справи, в яких збитки державі становили сотні мільйонів гривень. Наразі ми вже витрачаємо ресурси на справи, які стосуються мільярдів у енергетиці, зброї, відновленні”.
Подвійне сальто Верховної Ради. Післясмак. Гарантії
Впродовж усього дня 29 липня депутати у партійному чаті “Слуги” намагалися добитися хоча б попереднього порядку денного на день переголосування.
Аж під вечір вівторка їм відповіли – в четвер вранці буде засідання фракції і зустріч з президентом, де можна висловити йому всі свої застереження.
“Ще минулого тижня, одразу після голосування було багато депутатів, які вимагали якоїсь сатисфакції, всі були ображені, закликали навіть до внутрішнього розслідування. Але чим ближче до переголосування, тим менше віри в те, що хтось реально наважиться на якийсь протест. Всі всіх бояться“, – резюмує один із “слуг” після прочитання новин із чата.
У той же час співрозмовники УП у правоохоронних колах розповідають про прагнення депутатів отримати якісь примарні гарантії, що НАБУ і САП після повернення незалежності не почнуть з особливим завзяттям працювати саме по тим парламентарям, які так завзято голосували “за” закон 12414 під власні оплески і не приховуючи недоречного задоволення.
Задоволення, яке український парламент навряд чи може собі дозволити на четвертому році повномасштабного вторгнення з тими викликами, які накопичились зокрема через відсутність у цього парламенту суб’єктності. Бо будь-яка позиція може призвести до заборони на виїзд з країни та швидкої втрати інших переваг для “слухняних” депутатів.
Джерела “Української правди”, наближені до ОП, розповідають про 6 можливих підозр нардепам президентської фракції у незаконному збагачені та недостовірному декларуванні, які, начебто, були готові ще до голосування, а зараз і поготів.
Натомість впливові представники антикорупційної вертикалі у спілкуванні з УП наголошують: “Ну, ми ж не СБУ чи ДБР. Яке політичне переслідування? Ми на цих принципах працювали і працюємо. Це наша гарантія безпеки. Але якщо політична влада не хоче боротись з корупцією – у рази складніше зробити те, на що очікує суспільство”.
Політична воля, на якій свого часу неодноразово наголошував президент Володимир Зеленський до і одразу після обрання, або є, або немає.
І вже цього тижня у четвер, в день голосування за повернення незалежності НАБУ і САП, українське суспільство навряд чи зможе спостерігати за цим спокійно – навіть якщо відповідний законопроєкт буде ухвалено. Бо за останній рік влада зробила низку рішень, які свідчать про системний спротив реформам – у сфері оборонних закупівель шляхом розпуску наглядової ради АОЗ, в АРМА, на митниці, у БЕБ. І найбільш цинічна спроба знищити НАБУ і САП лише увінчала цей ланцюг.
Попередні дії влади не викликали належної реакції ані в українського суспільства, ані у західних партнерів. Саме тому було вирішено діяти швидко – в розпал літа, у період відпусток, коли увага людей мінімальна. Так легше знівелювати ефект від знищення антикорупційних органів, про які, як розраховували на Банковій, за тиждень всі забудуть.
Саме так бачать ситуацію в Офісі президента, за словами джерел УП у політичних колах: “Не було жодного відчуття, що люди вийдуть на вулицю. І що партнери почнуть дзвонити президенту”.
Це пояснює і те, що Банкова виявилася абсолютно неготовою до комунікації – ввечері 22 липня, коли люди зібралися біля театру Франка, традиційне звернення президента з’явилось лише глибокої ночі. І без жодного слова про протест.
Депутати від президентської фракції та навіть керівництво партії цілу добу не давали публічних коментарів – вони самі не розуміли, що буде далі. І лише у телеграм-каналах, підконтрольних ОП, замість згадок про протести по всій країні, крутили інтерв’ю новопризначеної прем’єрки Юлії Свириденко для західного видання з промовистим заголовком:
“Проблему корупції в Україні сильно перебільшують”.
Михайло Ткач, Севгіль Мусаєва, Роман Романюк
